Андрій Індиченко · Зцілення Конфлікту з Собою
Гординя має чимало видів і проявів. Гордій може вважати себе найрозумнішим чи найкрасивішим, найбільш гідним вирішувати чиюсь долю або контролювати оточення. Вважати, що в нього більше прав, ніж у решти, і що він не мусить підкорятися статуснішим. Якщо коротко — вважати, що він кращий за всіх.
Є й протилежне явище — вважати себе гіршим за інших, недостойним, таким, що не заслуговує поваги, визнання, любові. Деякі дослідники вважають, що це також різновид гордині.
У будь-якому разі можна впевнено сказати: ці дві тенденції — крайнощі, протилежності. А крайнощі ведуть до однакового результату. До якого саме? У першому варіанті природа, всесвіт, обмежуватимуть таку людину, повертаючи її до реальності. Відбуватиметься це через урізання, обмеження її значущості.
Така людина з великою ймовірністю опиниться в умовах, де змушена буде підкорятися людям чи обставинам. Наприклад — у психлікарні, в'язниці, полоні або, в найм'якшому варіанті, на чужині в евакуації. Це може супроводжуватися проблемами зі здоров'ям і частковою втратою органів, частин тіла чи їхніх функцій, що посилить залежність від людей і обставин. Той, хто був надміру значущим, утратить змогу й далі принижувати оточення.
А якщо людина сама вважає себе незначущою? У цьому разі результат буде, як я вже сказав, точно таким самим. Хіба що, можна сподіватися, дещо м'якшим — але це вже залежить від міри самоприниження. Така людина наче пропонує всесвіту свою програму: «я гірший за всіх, я недостойний, незначущий, не заслуговую». А Бог виконує всі наші бажання. Хочеш проживати саме таке життя? Будь ласка!
І оточення, особливо близькі, починає старанно демонструвати тобі твою нецінність і незначущість, відсутність любові до тебе — хоч би як ти вилазив із шкіри, щоб заслужити їхнє визнання. Людина, не знайома з філософією, недоуміває: як же так виходить? Адже вона старається для них! Робить усе, чого вони хочуть! Та її цінують дедалі менше, і невдовзі починають відверто нехтувати нею й принижувати.
А інший родич тим часом, будучи повним моральним виродком, пияком і створюючи сім'ї самі лише проблеми, — оточений увагою та співчуттям! В це важко повірити — у те, що це не випадковість, а закономірність, і що, як правило, людина аж до зрілого віку продовжує свою тактику «заслужити визнання», попри те, що бачить цілком протилежний результат.
Так що ж потрібно для щастя? Як його досягти? У першому випадку його не досягти без поваги до інших, без визнання інших. У другому — без поваги до себе. Ми єдині, а вважати оточення гіршим за себе чи себе гіршим за інших — дві крайнощі однієї й тієї самої помилки. Правильний підхід — ставитися з любов'ю і вдячністю до себе і до всього як до єдиного цілого.
Коментарі